/uploads/editor/2835/98334/sitepage_47/files/dorozhniy_ruh_1.docx16.01.2013

Консультація для вихователів

Тема:Формування  здорового способу життя дітей дошкільного  віку в умовах дошкільного навчального 

План

1. Історична довідка населеного пункту.

2. План евакуації дитячого садка.

3. Первинні засоби пожежогасіння.

4. Порядок дій у разі виникнення пожежі.

       5. Поняття та різновиди пожеж.

6. Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

       7. Протипожежні вимоги до будинків і споруд.

       8. Профілактика пожеж.

       9. Вогнегасники.

         Список використаної літератури.

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке

призводить до матеріальної шкоди.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю

виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей

її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних

цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і  норм

пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми,

отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри,

підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький  вміст

кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві  відповідають її керівники,

начальники цехів, майстри та інші керівники.

На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна і

воєнізована. Воєнізована охорона  створюється на об’єктах з підвищеною

небезпекою. Крім того на підприємствах для посилення пожежної охорони

організовуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні

пожежні товариства і пожежно-технічні комісії з числа робітників та

службовців. При Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної

охорони (УПО) і його органи на місцях. До складу УПО входить Державний

пожежний нагляд який здійснює:

Контроль за станом пожежної бепеки Розробляє і погоджує протипожежні

норми і праила та контролює їх виконання в проектах і безпосередньо на

об’єктах народного господарства Проводить розслідування і облік пожеж

Організовує протипожежну профілактику.

Протипожежна профілактика – це  комплекс організаційних і технічних

заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження

пожеж, локалізацію їх поширення, а  також  створення  умов  для

успішного  гасіння пожежі.

Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на

підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в

якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її

ліквідації.

Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

Горіння – це процес окислення який супроводжується інтенсивним

виділенням тепла і променевої енергії.

Горіння виникає коли є горюча речовина, окислювач та джерело

запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолєтова

сіль,пероксид натрію, азотна кислота,хлор, фтор, бром, окисли азоту,

тощо .

Горіння може бути повним і неповним. Повне – при достатній або

надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються

натоксичні речовини.

Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача. При

неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед яких є

токсичні речовини (чадний газ,водень).

При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння,

швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової

енергії в суміші і може досягати сотень метрів на секунду і

супроводжується вибухом.

Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке

супроводжується виділенням енергії і утворенням ударної хвилі. Ударна

хвиля поширюється перед фронтом полум’я із швидкістю звуку 330 м/с.

Пожежо-вибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним  станом

речовин та матеріалів та їх показниками пожежо-вибухонебезпечності.

Показники пожежо-вибухонебезпечності: група спалимості, температура

займання, температура спалаху, температура  самозаймання,  нижня та

верхняя концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та

ін.

Спалимість – це здатність речовини або матеріалу до горіння.  Займання –

це початок горіння під дією джерела запалювання. За спалимістю речовини

і матеріали поділяються на три групи:

Спалимі - речовини і матеріали здатні самозайматися, або займатися від

джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його віддалення.

До них відносяться всі органічні речовини.

Неспалимі – речовини і матеріали, які не здатні до горіння у повітрі,

від джерел запалювання не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це

неорганічні матеріали, метали та ін.

Важкоспалимі – речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання,

але не здатні  горіти  після  його  видалення.  Це  матеріали,  які

містять спалимі та неспалимі складові.

Температура займання – це найнижча температура речовини, при якій вона

виділяє пари з такою швидкістю, що після займання їх від джерела

запалювання виникає стійке горіння.

Температура спалаху – це найнижча (в умовах спеціального  дослідження)

температура речовини, при якій над її поверхнею утворюються  пари, які

здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість

утворення парів недостатня для подальшого горіння.

Спалимі рідини більш пожежонебезпечні, ніж тверді матеріали і речовини,

тому що вони легко займаються, інтенсивніше горять та  утворюють з

повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші і характеризуються

температурою спалаху, нижньою і верхньою межею поширення полум’я нижньою

і верхньою межею поширення полум’я.

За температурою спалаху розрізняють рідини:

Легкозаймисті (ЛЗР) – це рідини з температурою спалаху до 61 (С(в

закритому тиглі) або до 66 (С (у відкритому тиглі).

Спалимі рідини (СР) – це рідини з температурою спалаху понад 61 (С (в

закритому тиглі) або понад 66 (С (у відкритому тиглі).

Ступінь пожежовибухонебезпечності спалимих газів визначається  також

концентраційними межами поширення полум’я.

Нижня концентраційна межа поширення полум’я – це мінімальний вміст

палива в середовищі, при якому можливе поширення полум’я по суміші на

будь - яку відстань від джерела запалення.

Верхня концентраційна межа поширення полум’я визначається максимальним

вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає  нездатною  до

поширення полум’я.

Всередині цих меж суміш спалима, а поза ними суміш не горить.

Пожежо- і вибухо- небезпечний пил. Залежно від значення нижньої межі

поширення полум’я пил поділяють на вибухо- і пожежонебезпечний. Пил,

який складається з найменших частинок спалимих речовин, що перебувають у

зваженому стані (аерозоль) в межах від нижньої до верхньої

концентраційної межі поширення полум’я є вибухонебезпечним. За ступенем

вибухо- і пожежонебезпесності пил поділяють на дві групи і чотири класи.

Вибухонебезпечний пил (група А) - пил з нижньою межею поширення полум’я

до 65 г/м3.

Найбільш вибухонебезпечний пил (І клас) – пил з нижньою межею поширення

полум’я до 15 г/м3 (пил сірки, каніфолі, нафталіну, сухого молока,

торфу)

Вибухонебезпечний пил ІІ клас) – пил з нижньою  концентраційною  межею

поширення полум’я від 15 г/м3 до 65 г/м3 (пил кави, чаю,  борошна,

вугілля, сіна, гороху).

Пожежонебезпечний пил (група Б) - пил з нижньою межею поширення полум’я

більше 65 г/м3..

Найбільш пожежонебезпечний пил (ІІІ клас) – пил з температурою

самозаймання до 250 (С (пил тютюну)

Пожежонебезпечний пил (ІІІ клас) – пил з температурою  самозаймається

більше 250 (С (деревний та вугільний пил).

Самозаймання речовин. Самозаймання – явище різкого збільшення швидкості

екзотермічних реакцій, які приводять до виникнення горіння речовини при

відсутності запалювання. Залежності від причин самозаймання буває

хімічним, тепловим, мікробіологічним.

Хімічне самозаймання виникає в результаті дії на речовину кисню повітря,

води або взаємодії речовин. Наприклад, самозаймання  забрудненого оливою

ганчір’я, через окиснення олив повітрям з виділенням тепла,  або  під

дією води на лужні метали займається водень.

Теплове – це самозаймання виникає внаслідок самонагрівання, яке виникло

під дією зовнішнього нагріву речовини вище температури самонагрівання.

Мікробіологічне самозаймання виникає в органічних речовинах. При певній

вологості і температурі в органічних речовинах, торфі, ініціюється

життєдіяльність мікроорганізмів і утворюється павутинний гліт (грибок).

При цьому підвищується температура і міняються форми мікроорганізмів, а

при температурі 75(С гинуть. Але при 60-70( проходить окиснення і

обвуглення деяких легкозаймистих органічних сполук з утворенням

дрібнопористого вугілля. Адсорбуючи кисень повітря це вугілля

нагрівається  до  температури розпаду і активного окиснення органічних

речовин, що і призводить до займання.

Протипожежні вимоги до будинків і споруд.

Виходячи з властивостей речовин і матеріалів, умов їх  застосування і

обробки і у відповідності із ОНТП 24-86 “Визначення  категорій

приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці” приміщення

по вибухопожежній і пожежній небезпеці  діляться на п’ять категорій – А,

Б,  В, Г, Д.

До категорії А належать приміщення, де перебувають спалимі та

легкозаймисті рідини з температурою спалаху, що не перевищує 28(С, а

також речовини і матеріали здатні вибухати і горіти при взаємодії з

водою, киснем або одне з одним; при утворенні вибухонебезпечних сумішей

розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії Б належать приміщення, в яких є пил та волокна,

легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28(С та спалимі рідини

в такій кількості, що можуть утворюватися  вибухонебезпечні

пилоповітряні  та пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається

розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії В належать приміщення, де перебувають спалимі та

важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини та

матеріали (в тому числі пил та волокна), а також речовини і матеріалиякі

здатні при взаємодії з водою, киснем повітря та одне з одним тільки

горіти (за умови, що ці приміщення не відносяться  до категорії А чи Б).

До категорії Г належать приміщення, в яких є неспалимі речовини  та

матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, а також

спалимі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються

як  паливо; процес їх обробки супроводжується виділенням променевої

теплоти, іскор та полум’я.

До категорії Д належать приміщення, в яких  є  неспалимі  речовини  та

матеріали у холодному стані.

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає  здатність

окремих будівельних елементів чинити опір впливу тепла, тобто їх

вогнестійкість.

Вогнестійкість – здатність будівельних  конструкцій чинити опір дії

високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в

умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні

функції.

Вогнестійкість конструкцій будівель характеризується межею

вогнестійкості.

Межа вогнестійкості – це час, на протязі якого конструкція може

витримати дію вогню, а потім вже починається деформація.

Всі будівлі і споруди за ступенем вогнестійкості за СНиП 2.01.02-85

поділяють на 5 ступеней.

Будинок може належати до того або іншого ступеня вогнестійкості, якщо

значення меж вогнестійкості і меж поширення вогню усіх конструкцій не

перевищує значень вимог СНиП 2.01.02-85.

Пожежна профілактика електрообладнання.

Електрична енергія певних умовах легко переходить у теплову і це  може

викликати пожежі і вибухи. Пожежна небезпека електрообладнання,

електронних приладів, радіоелектронної апаратури, апаратури управління,

електроприймачів пов’язана з використанням спалимих матеріалів: гуми,

пластмас, лаків, олій.

Джерелами займання можуть бути електричні іскри, дуги, коротке

замикання, струмові перевантаження, перегріті опірні поверхні,

несправність обладнання. Окислювачем звичайно служить кисень. Але

потужність і тривалість дії цих джерел займання порівняно малі, тому

горіння, як правило, не розвивається. Виникнення пожежі в електронних

пристроях можливо, якщо використовуються спалимі і важкоспалимі

матеріали і вироби.

Кабельні лінії електроживлення виконані з спалимого ізоляційного

матеріалу, тому є найбільш пожежонебезпечними елементами в конструкціях

електрообладнання.

Коротке замикання (КЗ).

КЗ виникають в результаті порушення ізоляції частин обладнання, що

проводять струм і зовнішніх механічних пошкоджень в електричних  дротах,

монтажних дротах, обмотках двигунів і апаратів. Ізоляція елементів, що

проводять струм може пошкоджуватися при дії на неї високої температури

або полум’я, інфрачервоного випромінювання, переходу напруги з первинної

обмотки силового трансформатора на вторинну, при підвищених режимах

навантаження (нагрів до високих температур, і як наслідок при

охолодженні конденсується вода) та інш.

Сила струму КЗ може бути від одиниць до сотень кілоампер. Струми КЗ

викликають термічну і електродинамічну дію і супроводжуються різким

зниженням напруги в електромережі. Струми КЗ можуть перегріти частини,

що проводять струм і розплавити дроти (температура до 20000(С).

Протікання по провіднику тривалого допустимого струму силою (І)

пов’язано з виділенням тепла Q (Дж), і кількісно визначається законом

Ленца-Джоуля: [pic], I – сила тривалого припустимого струму, А; R –

активний опір, Ом; ( - час, с. Час проходження струму КЗ не перевищує

декількох секунд або навітьдолі секунди і залежить від дії апаратів

захисту (плаких запобіжників, автоматичних виключателі, інш). При

проходженні струму КЗ сила якого перевищує допустимий струм, температура

нагріву дроту різко  підвищується  і може досягнути небезпечних значень.

Відомо, що два провідники, по яких проходить електричний струм,

взаємодіють один з одним. Напрям сили взаємодії визначається напрямом

струму в провідниках. При одинаковому напрямі струму  електродинамічні

сили притягують провідники, при різних – відштовхують. При КЗ в мережі

можуть виникати струми, що в десятки і сотні раз перевищують

номінальні,  тому електродинамічні сили стараються деформувати

провідники і ізолюючі  частини, на яких вони кріпляться.

КЗ супроводжується різким зниженням напруги в електромережах. В

результаті виникає частковий або повний розлад електропостачання

споживачів.

Профілактика КЗ передбачає наступні заходи: правильний вибір, монтаж і

експлуатація електричних мереж, електрообладнання правильний вибір

конструкціїї електрообладнання, способу встановлення і класу ізоляції

(опір ізоляції згідно з ПУЕ 500кОм) електричний захист електричних

мереж, електрообладнання (швидкодіючі реле, автоматичні вимикачі,

запобіжники).

Перевантаження.

При проходженні струму по провідниках виділяється тепло, яке нагріває їх

до температур при яких посилюються окислювальні процеси, на дротах

утворюються оксиди, які мають високий опір, збільшується опір контакту

і, відповідно кількість тепла, що виділяється. А це спричиняє старіння

або руйнування ізоляції. Наслідком цього може бути електричний  пробій

ізоляції і пошкодження пристрою, а при наявності спалимої ізоляції і

пожежо- і вибухонебезпечного середовища – пожежа або вибух. Оскільки

кожний провідник розрахований на певний струм, то збільшення його може

призвести до перевантаження.

Причиною перевантаження може бути неправильний розрахунок при

проектуванні мереж і схем (занижений переріз дротів, перевантаження

радіоелементів, додаткове включення пристроїв до джерел живлення на які

вони не розраховані), пониження напруги в мережі.

Профілактика пожеж від перевантажень: при проектуванні необхідно

правильно вибирати переріз провідників мереж і схем за допустимою

густиною струму, щоб Ідоп.>=Ір; в процесі експлуатації електричних мереж

не можна включати додатково електроприймачі, якщо мережа на це не

розрахована; для захисту електрообладнання від струмів перевантаження

найбільш ефективні автоматичні і електронні схеми захисту, виключателі,

теплові реле і плавкі запобіжники.

Перехідні опори.

Причиною пожежі і аварій можуть бути великі перехідні опори, які

виникають в місцях з’єднань та розгалужень провідників, в контактах

пристроїв, або на клемах, якщо ці з’єднання зроблені неправильно або

покрилися іржою.

При проходженні струму навантаження в такому контактному з’єднанні

виділяється деяка кількість тепла, пропорційна квадратному  струму і

опору точок дійсного дотику. Вона може бути досить велика, що місця

перехідних опорів сильно нагріваються. Якщо контакти будуть торкатися

спалимих матеріалів, то ці матеріали можуть зайнятися, якщо ж є

вибухонебезпечна суміш газів виникне  вибух.

Профілактика пожеж від перехідних опорів: для збільшення площі дійсного

дотику контактів необхідно використовувати пружні контакти або

спеціальні стальні пружини; для відводу тепла від точок дотику і

розсіювання його необхідно  виготовляти контакти певної маси і поверхні

охолодження; всі контактні з’єднання повинні бути доступні для огляду.

Головним засобом запобігання пожеж і вибухів від  електрообладнання  є

правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних

приміщеннях і виробництвах. Згідно ПУЕ, приміщення (цехи, дільниці та

інш.) поділяються на пожежонебезпечні (П-1, П-іі, П-Ііа, П-ІІІ) і

вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-Ііа) зони.

Пожежонебезпечна зона – це простір, де можуть знаходитися спалимі

речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і можливих його

порушеннях.

Вибухонебезпечна зона – це простір, в якому є або можуть з’явитися

вибухонебезпечні суміші.

За ступенем пожежної небезпеки пожежонебезпечні приміщення поділяються

на наступні класи:

П-І – приміщення, в яких використовуються або зберігаються тверді

спалимі рідини з температурою спалаху парів вище, ніж 61 градус цельсія

(склади мінеральних масел, насосні станції спалимих рідин).

П-ІІ – приміщення, в яких виділяється спалимий пил або волонка з нижньою

концентраційною межею займання більш, ніж 65 г/м3 до об’єму повітря, які

не можуть утворювати вибухонебезпечні суміші (деревообробні цехи,

малозапилені цехи, млини).

П-ІІа – приміщення, в яких утворюються тверді спалимі матеріали без

виділення пилу і волокон (склади паперу, цехи зберігання меблів).

П-ІІІ – зовнішні установки, в яких використовуються спалимі рідини з

температурою спалаху, більшою ніж 61 градус цельсія або тверді спалимі

речовини (склади палива і деревини).

Згідно ПУЕ вибухонебезпечні установки і приміщення поділяються на такі

класи: По газу – В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг  По пилу – В-ІІ, В-Ііа В-І –

приміщення, в яких виділяються спалимі гази або пари легкозаймистих

речовин в такій кількості і мають такі властивості, що можуть утворювати

з повітрям вибухонебезпечні суміші при нормальних умовах роботи

(постійно є вибухонебезпечна концентрація – завантаження-розвантаження

технологічних апаратів, зберігання або переливання легкозаймистих

речовин).

В-Іа та В-Ііа – приміщення, в яких вибухонебезпечні суміші утворюються в

результаті аварії або несправності апаратів, установок, а в нормальних

умовах роботи технологічного обладнання вибухонебезпечні суміші не

утворюються.

В-Іб – приміщення характеризуються такими ж показниками, як і в В-Іа,

але мають наступні особливості: Спалимі гази мають високу нижню межу

вибуховості (15% і більше і різкий запах при гранично допустимих

концентраціях);

Може мати місце локальна вибухонебезпечна концентрація;

Спалимі гази легкозаймистих речовин знаходяться в таких кількостях, які

в приміщенні не створюють загальної вибухонебезпечної концентрації,

робота з ними проводиться без використання відкритого вогню. Ці

приміщення відносяться до невибухонебезпечних за умови, що робота

виконується в витяжних шафах або під витяжною парасолею).

В-Іг – зовніші установки, в яких містяться вибухонебезпечні пари, гази і

легкозаймисті речовини (сховища легкозаймистих речовин).

В-ІІ – приміщення, в яких виділяється пил, який переходить в  завислий

стан, що здатний утворювати з повітрям і іншими окислювачами вибухові

системи при нормальних нетривалих режимах роботи технологічних  апаратів

та обладнання.

Згідно з ПУЕ в пожежонебезпечних зонах використовуються

електрообладнання закритого типу. В вибухонебезпечних зонах і зовнішніх

установках необхідно використовувати вибухозахищене електрообладнання,

виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76 «Електрообладнання

вибухозахищене”.

Засоби та способи гасіння пожежі

Пожежу, яка виникла можна ліквідувати, якщо забрати один з трьох

факторів необхідних для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело

тепла.

Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний. До фізичних

способів припинення горіння відносяться охолодження зони горіння або

горючих речовин розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими

речовинами ізоляція реагуючих речовин від зони горіння

Хімічний спосіб припинення пожежі – це хімічне гальмування реакції

горіння. До основних засобів гасіння пожежі (з допомогою яких

здійснюється той чи інший спосіб припинення горіння) відносяться: вода

(у вигляді струменя або у розпиленому стані) інертні гази (вуглекислий

газ, азот) піни хімічні та повітряномеханічні порошкові суміші покривала

з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в

кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежї,

масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Вода - найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Це пояснюється:

великою теплоємністю (теплота пароутворення 539 кал/г) високою термічною

стійкістю (розкладається при температурі вище 1700(С) значним

збільшенням об’єму при пароутворенні (1л води при випаровуванні утворює

більше 1700л пари) охолоджує зону горіння

Воду застосовують у вигляді потужних струменів і як пару. Струменем води

збивають полум’я і одночасно охолоджують поверхню. Струменем  води

гасять тверді спалимі речовини; дощем і водяним пилом – тверді,

волокнисті сипучі речовини, а також легкозаймисті та спалимі рідини

(спирт, трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для

гасіння пожеж  у приміщеннях об’ємом до 500 м3 невеликих загорянь  на

відкритих установках.

Промислові підприємства мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне

водопостачання. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними

помпами, котрі забезпечують подання компактних струменів на висоту не

менше 10 м або рухомими пожежними помпами і  мотопомпами,  що  забирають

 воду із гідрантів.Внутрішній протипожежний водогін обладнується

пожежними  кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від  підлоги

всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний

пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом.

Для гасіння пожеж всередині будівель, крім пожежних кранів

встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерн установки.

Спринклрна установка водяної системи являє собою розгалужену мережу труб

під стелею зі спринклерними головками (розбризкувачами), які закриті

легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72,

93, 141, 182 (С. Установки мають контрольно-сигнальний клапан, який

пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий

сигнал, контролює тиск води до і після клапану.

Дренчерні установки обладнуються розбризкуючими головками, які постійно

відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при

спрацюванні пожежних давачів, які відкривають клапан групової дії.

Інертні гази (вуглекислота, азот, аргон, інш.) особливо доцільно

застосовувати тоді, коли застосування води може викликати вибух або

поширення горіння, або ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.

Вуглекислота  виконує дві функції :охолоджуючу та ізолюючу.

Вуглекислота – газ без кольору і запаху. Він важче від повітря в 1.5

рази; при 0(С і Р=36атм легко переходить у рідкий стан, тоді його

називають вугликислотою. З 1л рідкої вуглекислоти при t(=0(  утворюється

 506л  газу.

Зберігаються в стальних балонах. Подача кислоти проводиться через

раструби – диффузори, внаслідок чого відбувається переохолодження

кислоти, що виходить і утворення вуглекислого снігу.

При використанні вуглекислоти необхідно врахувати токсичність її.  При

вдиханні повітря, яке містить 10% СО2, і не має запаху наступає  параліч

дихання і смерть.

Азот не має ні кольору ні  запаху. Порівняно з СО2 в рідкий стан

переходить при дуже низькій температурі (-195.8(С). Азот як засіб

гасіння використовується по методу розбавлення  спалимої речовини.

Вуглекислоту і азот застосовують в порівняно невеликих по об’єму

приміщеннях, головним чином при гасінні речовин, що горять полум’ям

(рідини, гази). Погано гасять речовини, здатні тліти.

Оскільки вуглекислота відновлюється лужноземельними металами, її не

можна застосовувати при гасінні цих металів.

Азот застосовують для заповнення вільних об’ємів в посудинах над ЛЗР з

метою запобігання вибухів у виробничих установках.

Піни для гасіння пожеж являють собою суміш газу з рідиною. Пухирці газу

можуть утворюватися всередині рідини  в  результаті  хімічних  процесів

або механічного змішування газу (повітря) з рідиною. Гасіння піною

заключається в тому, що пінне покриття є якби екраном,  який  запобігає

дії тепла зони горіння на поверхню речовини.  Піна  запобігає  виходу

рідини  в зону горіння, виявляючи ізолюючу дію. Піна виявляє і деяку

охолоджуючу  дію.

Хімічна піна утворюється в результаті такої реакції, при якій в рідкому

середовищі утворюється будь-який газ. Наприклад, для утворення піни

використовують піногенераторний порошок, який містить кислотну частину -

сірчанокислий глинозем (Al2(SO4)3), лужну частину - бікарбонат натрію

(NaHCO3 ), екстракт солодкового кореня (піноутворююча  речовина,  яка

надає міцність плівкам пухирців). При  змішуванні  порошка  з  водою

відбувається реакція з утворенням вуглекислого газу. Цю  піну

застосовують  для  гасіння нафтопродуктів.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря,

води і поверхнево-активної речовини (наприклад, піноутворювача  ПО-1).

Піни характеризуються кратністю і стійкістю.

Під кратністю розуміють відношення об’єму піни до об’єму рідини з якої

вона одержана. Кратність хімічної піни складає 5.  Повітряно-механічна

піна буває низької (до 10), середньої (11-200) і високої (201-1000)

кратності.

Стійкість –  час від моменту утворення до повного  розпаду.  Стійкість

хімічної піни становить  40 хв., повітряно-механічної – 20-30 хв.

Піни низької та середньої кратності застосовуються для гасіння

нафтопродуктів, твердих речовин та матеріалів. Піни високої кратності

використовуються для гасіння легкозаймистих та спалимих речовин.

Первинні засоби гасіння пожежі: внутрішні пожежні крани. відра, кошми,

лопати, пісок вогнегасники

Пінний вогнегасник ОХП-10 складається із зварного сталевого  корпусу,

який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині

встановлено поліетиленовий посуд з сумішшю сірчаної кислоти та сульфату

заліза. При змішуванні кислотного і лужного розчинів утворюється піна.

Цей  вогнегасник можна застосовувати для гасіння твердих речовин та

легкозаймистих  рідин  з відкритою поверхнею. Піна електропровідна, тому

цим вогнегасником  не  можна гасити електрообладнання, що знаходиться

під напругою.

Вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5 складаються із сталевого  баллону

з запорним вентилем. Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском

7 Мпа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота прямує у патрубок,

де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до

мінус 70 (С і утворюється снігоподібна вуглекислота. Ці вогнегасники

застосовують для гасіння невеликих пожеж, електрообладнання, що

знаходиться під напругою. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі

розчиняють  вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, котрі горять без

доступу повітря.

Порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-5, ОП-10 та інш. – це поліетиленові

балончики, які містять фосфорноамонійні солі, карбонат натрію.

Застосовуються для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів

алюмінію, металоорганічних сполук, а також тоді коли не можна гасити

пожеж  водою, піною або вуглекислим газом.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України "Про концепцію захисту населення і територій

у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій", 26.03.1999 №284 / 99

// Надзвичайна ситуація, 1999, №4, с.40-47.

2. Джигерей В.С., Жидецький В. Ц. Безпека життєдіяльності. Львів: Афіша,

1999.

3. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб. 2-ге вид. К.:

Т-во "Знання", 1999.

закладу

Мета:Створити найсприятливіші умови для правильного розвитку дитячого організму, для підвищення його опірності інфекціям, а також для поступового і систематичного загартування.

Ключові слова:

здоров’я, фізична культура, здоровий, життя,  фізичне виховання, дошкільники.

Використана література:

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я уСвіті» / Наук.ред. та упоряд. О.Л. Кононко. – 2- ге вид., випр. – К.: Світич, 2008. – 430 с.

2. Денисенко Н.Ф. Формування свідомого ставлення до здоров’я //Дошкільне виховання. –  2008. – № 9.  –  С.68-85.

3.  Кононко О.Л. Субсфера “Я – фізичне”; Субсфера “Я – психічне” // Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. – К. : Дошкільне виховання. –   2003. – 243с.

4. Овчинникова Т.С. Организация здоровьесберегающей деятельности в дошкольных образовательных учреждениях. – СПб. : Каро, 2006. – 176 с.

5. Русланов Д.В., Прусик Кристоф, Ермаков С.С. Дыхательные практики: новое понимание и подходы //Физическое воспитание студентов  /научный журнал. – Харьков, ХООНОКУ-ХГАДИ, 2011. – №1. – C. 106-110.

6. Чаговец А.И. Сущность понятия «здоровый образ жизни» в научно – педагогической литературе / Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту, 2006. – № 5. –   С. 113–117.

Фізичне здоров’я є головною умовою духовного і морального здоров’я дитини. Від ставлення людини до здоров’я багато в чому залежить його збереження і зміцнення. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров’я – одне з найважливіших завдань сучасних дошкільних навчальних закладів.  У дошкільному дитинстві закладаються основи здоров’я, виховуються основні риси особистості людини Дошкільні заклади та сім’я мають створити

сприятливі умови для оптимального фізичного розвитку дитини, отримання знань про людський організм, опанування санітарно гігієнічних навичок. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров’я, формується життєво необхідні рухові на-

вички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і повноцін-

ному розвитку дитини.

Теоретичний аналіз філософської і психолого-педагогічної літератури з проблеми формування здорового способу життя в системі освіти показав, що в  наш час дана проблема є актуальною і недостатньо розробленою в практичному плані. Здоровий спосіб життя для більшості людей не представляє життєвої цінності, що більшою мірою пов'язане

з недостатнім розумінням і осмисленням даного феномену. Актуальність проблеми формування здорового способу життя дошкільників підтверджується тим фактом, що за останні роки дуже зросло число дітей з порушеннями психічного здоров'я, постави, зору, органів травлення, збільшується число дітей які мають спадкові  хвороби, а також хвороби, пов’язані з екологією.

Цю проблему не можна назвати новою, оскільки в різні часи існування людства вона вирішувалася відповідно до рівня розвитку суспільства. З історії нам відоме фізичне виховання в Спарті, Афінах, школа Вітторіно де Фельтре в Мантує, освітня школа Монтеня. Внесок у розвиток освітньої області здоров’язберігаючої культури вклали свого часу Платон, Гіппократ, Песталоцці, Каменський та інші, які відзначали, що етичний і інтелектуальний рівень фізичної культури має величезне значення у вихованні підростаючого покоління.

Всі стародавні мислителі писали про здоров'я і чинники, що зміцнюють його: режим дня, харчування, фізичні вправи, знання.

Необхідність фізичних вправ для зміцнення здоров’я і загартування організму дитини відзначали Сократ, Платон, Аристотель.Проблема людини та її здоров'я – одвічна. Тому

метою нашої статті є визначення основних критеріїв, завдань, форм та методів педагогічного впливу на дітей дошкільного віку щодо формування здорового способу життя,  культури здоров'я, підвищення їх виховних можливостей.

Здоров'я – це не тільки відсутність хвороб, а й позитивне психологічне самопочуття. Усі його аспекти однаково важливі й мають розглядатися у взаємозв'язку.

Невипадково стародавня медицина приділяла велику увагу системі виховання, у якій поєднувалися фізичний і духовний розвиток дитини. Історія показує, що суспільство має постійну потребу формувати необхідні в житті людини рухові навички: ходьбу, біг, пла-

вання,  розвивати до оптимальних рівнів її фізичні здібності: силу, витривалість, спритність, гнучкість тощо.

Важливим, на наш погляд, у формуванні ціннісних орієнтацій здоров’язберігаючої освіти є спрямованість особистості. Вирішення проблеми збереження власного здоров'я закладено в самій людині, у знанні та розумінні нею проблем формування збереження, зміцнення і відновлення його, а також в умінні дотримуватися правил здорового способу життя. Діти повинні усвідомлювати, що майбутнє кожного, як і держави в цілому,  за здоровими поколіннями, бо фізично і морально здорова людина здатна творити і приносити користь іншим.

На зорі людства мистецтву життя  ніхто не вчив, у них був свій учитель – саме життя з його природним відбором і здоровим інстинктом самозбереження.

Умови цивілізації віддалили людей від інстинктів, тим самим позбавивши їх знаряддя захисту. Природний відбір в людському суспільстві відпав і, як такий, перейшов з площини біологічної в соціальну. Ось чому самозбереження повинне було бути замінене навчанням мистецтву правильно жити.У наш час недостатньо високий рівень здоров’язберігаючої освіти відчувається все силь-ніше, і це шкодить людині більше, ніж брак знань в

будь-якій іншій сфері. Важливого значення в зв'язку з цим набуває здоров’язберігаюча освіта як змістовний компонент в цілому. З одного боку, вона покликана вирішувати завданняосмислення людиною відповідальності за стан свого організму, своєї тілесності, з іншого – сприяє усвідомленню  індивідуальності, природної і соціально зумовленої унікальності. В зв'язку з цим, важливим стає отримання відчуття своєї цінності, особистої гідності, відповідального ставлення до себе, до світу, тобто здоров’язберігаюча освіта невіддільна від

загальнокультурного розвитку людини.

Конституція України визнає життя і здоров'я людини однією з найвищих соціальних цінностей. Указом Президента України від 17 квітня 2002 року затверджено Національну доктрину розвитку освіти, у якій одним із пріоритетних завдань визначено «виховання

людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточуючих як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності».

Дошкільний вік – безцінній етап у розвитку фізичної культури людини. У цей період формуються основи особистості, у тому числі позитивне відношення до спорту.

Успішне вирішення проблеми можливе за умови створення в дошкільних закладахефективної системи роботи з пропаганди здорового способу життя, метою

якої є:

• зміцнення морального та фізичного здоров'я дітей;

• спрямування уваги дошкільників на власне здоров'я та розвиток умінь і навичок його збереження;

• постійна пропаганда принципів здорового способу життя;

• інформування дітей про негативні наслідки шкідливих звичок;

• залучення батьків та громадськості до утвердження принципів здорового способу життя.

Здоров'я людини – як повітря: його не помічаємо, про нього не турбуємось, доки воно є. І головне завдання освіти – допомогти майбутньому поколінню зрозуміти, що його необхідно цінувати, берегти і підтримувати.

Фундамент здоров'я закладається в перші роки життя, що визначається особливостями нервової системи. У цей період починають розвиватися етичні якості, задатки інтелекту, менталітет (образ думок), формується і спосіб майбутнього життя людини.

У 6 років починається усвідомлення людиною місця і значущості своєї фізичної суті в структурі особи і свідомому плані. У молодшому дошкільному віці ставлення дитини до свого здоров'я визначається впливом найближчого оточення. Роль дорослих по-

лягає в допомозі при освоєнні дій щодо поліпшення стану здоров'я, сприянню формуванню якостей і фізичної підготовленості.

Очевидно, що ставлення дитини до свого здоров'я повинно бути предметом педагогічного опікування. Форми, зміст, способи прямо пов'язані з тими віковими особливостями, які визначають своєрідність кожного етапу розвитку дитини і стають основою формування у неї певних внутрішніх установок, у тому числі і на здоровий спосіб життя.

Аналіз особливостей фізичного і психічного розвитку дитини в період дошкільного віку дозволяє зробити висновок про те, що даний період є сенситивним для формування основ здорового способу життя оскільки:

• спостерігається підвищена рухова активність;

• розвивається інтерес до себе, свого тіла, до нових знаньта медико-біологічні

проблеми фізичного виховання і спорту

• дитина легко підкоряється вимогам, правилам і нормам поведінки;

• у дитини формується підвищена потреба в схваленні вчинків і дій.

До складових здорового способу життя також належать: здібність до рефлексії; стан різних видів простору; раціональне харчування; режим.

Ефективність процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя залежить від відповідної спрямованості виховного процесу, форм та методів його організації. Серед форм і методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

Доцільно застосовувати традиційні методи: бесіда, спостереження, роз'яснення, переконання, позитивний і негативний приклади, методи вироблення звичок, методи вправ, контролю й самоконтролю тощо.Застосування цих методів сприяє створенню у дітей мотивації на здоровий спосіб життя. З нетрадиційних для педагогіки методів ефективно діють методи «педагогічної психотерапії», а саме: саморегуляції, рефлексотерапії. Ці методи створюють певну єдність і доповнюють один одного.

Критеріями формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя є:

• на рівні фізичного здоров'я: прагнення фізичноїдосконалості, ставлення по власного здоров'я як до найвищої цінності, фізична розвиненість, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування;

• на рівні психічного здоров'я (психологічного комфорту): відповідність пізнавальної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції;

• на рівні духовного здоров'я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, почуття прекрасного в житті, у природі, мистецтві;

• на рівні соціального здоров'я: сформована відповідальність за наслідки нездорового способу життя, доброзичливість у ставленні до людини тощо.

Мотивація на здоровий спосіб життя — це система ціннісних орієнтацій, внутрішніх спонук до збереження, відновлення і зміцнення здоров'я.

Указане свідчить про доцільність формування таких знань про:фізичне здоров'я; психічне здоров'я; духовне здоров'я; соціальне здоров'я.

Система дошкільних установ має широкі й різноманітні можливості для забезпечення реалізації завдань фізичного виховання дошкільників:

• зміцнення здоров’я;

• забезпечення гармонійного розвитку організму;

• розвиток рухових умінь, навичок і фізичних якостей;

• загартування організму;

• прищеплення культурно-гігієнічних навичок;

• виховання потреби у заняттях фізичною культурою.

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи:

1. Оздоровчі завдання.

2. Формування рухових навичок і умінь, виховання

фізичних якостей.

3. Виховання у дітей культурно-гігієнічних навичок і

вмінь здорового способу життя.

Ця робота може проводитися у формі

• фізкультурних занять (індивідуальних і групових):

• оздоровчо- профілактичної роботи: вітамінотерапія, загартовування (басейн, ходьба босоніж, полоскання горла солоною водою), фітотерапія;

• систематичне проведення ранкової гімнастики, занять плаванням, рухливих ігор, физкультхвилинок на заняттях, гімнастики після сну, «Годин здоров'я», логоритмики,  пальчикової гімнастики, спортивних свят, дозвіль, розваг, туристичні походи.

• організація різних заходів за участю батьків (з використанням їхнього професійного досвіду медичного працівника, спортсмена);

• ознайомлення батьків з результатами навчання дітей (відкриті заняття, різні загальні заходи, інформація в куточках для батьків та інше);

Для дітей і батьків бажано організовувати тематичні виставки малюнків по пропаганді здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя – складне явище. Він містить в собі матеріальні і духовні цінності, характеризується непростим специфічним процесом соціальної діяльності і формується

упродовж життя.Теоретичні знання, які дозволяють формувати

культуру здорового способу життя, зароджуються разом з культурою суспільства.

/uploads/editor/2835/98334/sitepage_47/files/formuvannya_zdorovogo_sposobu_zhittya_v_dnz.doc16.01.2013

Пам’ятка

Допомога  дитині при головному болі

Головний біль виникає у результаті подразнення нервових закінчень у стінках судин голови чи у мозкових оболонках.

Причину головного болю

• Причинами головного болю можуть бути перенапруження зору, наприклад, при поганому освітленні; порушений зір, якщо дитина не носить окуляри; захворювання очей, наприклад, глаукома.
• «Стріляючий», «розривний» чи «пекучий» біль в обличчі та потилиці виконують при невралгії – нервовій хворобі, яка супроводжуються болями у тілі людини у місці проходження нерва.
• Сильний головний біль, що супроводжується  блюванням, запамороченням, високою температурою тіла виникає у разі запалення головного мозку та його оболонок. У такому разі слід негайно звернутися за медичною допомогою.
• Досить часто настирливий головний біль, пов'язаний із запальними захворюваннями придаткових пазух носа, може біти результатом черепно-мозкової травми. Нерідко він супроводжує інфекційні захворювання, інтоксикації, невротичні розлади, захворювання внутрішніх органів. Щоб з’ясувати причина настирливого головного болю, слід обов’язково проконсультуватися з лікарем. Головне – усунути причину, через яку виник головний біль.

Слабкий головний біль

• Якщо клінічні ознаки  захворювання відсутні, слабкий головний біль допоможуть подолати: спокій, тепло чи холод, прикладені до голови, склянка чаю, очищувальна клізма.
• Головний біль легкого ступеня, що повторюється епізодично, не вимагає специфічного лікування. Профілактикою такого болю є дотримання санітарно-гігієнічного режиму – раціональне вітамінізоване харчування, дотримання розпорядку дня, необхідна фізична активність та прогулянки на свіжому повітрі.

Сильний головний біль

• У випадку сильного болю, можна дати дитині знеболювальні лікарські засоби: парацетамол(з розрахунку 10-15 мг/кг маси тіла), ібупрофен (з розрахунку -5 – 10мг/кг), комбіновані лікарські засоби, що містять кофеїн і спазмолітини – лікарські засоби, що знижують тонус, знімають спазми.
• Якщо головний біль сильний, частий чи не припиняється після прийому лікарських засобів, дитину слід терміново показати лікарю-невропатологу та провести необхідні діагностичні та лікувальні заходи.